Valery Dance Academy

Я вдячний своїй долі
 

Успішне закінчення хореографічної школи при оперному театрі в 1938 році в Києві, з дипломом відзнакою соліста балету з усього випуску, вирішує долю юного Сашка на все життя.

Що формує особистість на початку його сходження? Мабуть, перше – це гени його батьків. Та в цьому випадку, як каже сам Олександр Наумович, він був народжений виключно для балету. Перший крок в театрі – і він вже в руках видатного майстра хореографії Єріко Сухашвілі, в подальшому – засновника Грузинського Національного ансамблю танцю, ім’я котрого він носить і сьогодні.

В опері “Діасі” в дуеті з Лілією Герасимчук вони блискуче представляють горський танець “Міхурі”. Можна не бачити їх виконання, але можна яскраво уявити ліричну загадкову “Оділію” – Лілію Герасимчук і бурхливого, подібно “Везувію”, молодого Олександра Сегаля, темперамент якого і сьогодні нас дивує. Його, молодого, яскравого, помічає Олександр Довженко і в фільмі “Щорс” він стає зіркою екрану, блискуче станцювавши “Козацький танець”. Він не ввійшов в світ мистецтва, він засвітився яскравою зіркою балетного жанру! Ролі “Тібальд” в “Ромео і Джульєтті”, “Ганс” в “Жизелі”, “Ротбар” в “Лебединому озері”, “Циганський” в “Лілеї” – це блискуча галерея пластичних і акторських образів.

Сьогодні, в його світлий День Народження; неможливо не згадати самого близького і відданого друга по життю і мистецтву – Зою Володимирівну Сіркову. “Зоєчка” – так він ніжно називав свою дружину, одну з перших учениць Агрипини Вага нової, балетні традиції котрої ідуть від знаменитого Йогансана, засновника Російської балетної школи. Зоя Володимирівна зберігала і передавала цю неповторну школу романтичного балету для молоді і цих майбутніх зірок Українського балету. Сьогодні Київська балетна школа може пишатись тим, що її випускники: Л.Сарафанов, Д. Матвієнко, являються ведучими солістами Маріїнського театру опери і балету, “Меккі” Російського балету.

Сімейний дует: Зоя Володимирівна і Олександр Наумович були одними із тих, котрі закладали фундамент Українського Національного Театру Опери і Балету, на традиціях котрих виростала і танцює сьогодні одна з яскравіших труп світу.

Ми привертаємо вашу увагу до 1960 року. Цей час визначається розквітом національної культури. Особливо це помітно на терені народного танцю.

Державний ансамбль народного танцю України. Його в цей час очолює Павло Вірський, на той час відомий балетмейстер, учень знаменитого хореографа Кас’яна Голейзовського. Це прийшов його зірковий час – реформувати український танець, зробити з етнографічно-побутового, прикладного в драматичних театрах, в академічний народно-сценічний танець з великими можливостями втілення художньо-драматичних концепцій і особливою неповторною естетикою танцю, котра називається “стиль” Павла Вірського.

В цей час П. Вірський запрошує Олександра Сегаля на посаду балетмейстера-постановника, з котрим вони вже разом працювали у військовому ансамблі під час війни. Тільки тоді Олександр Сегаль був солістом валету, а Павло Павлович – головним балетмейстером. Вони разом пройшли від Києва до Сталінграду і від Сталінграду до Берліну. 3 травня 1945 року в присутності союзників Жукова, Ейзенхауера, Монтгомері біля Бранденвургських воріт, був їх останній святковий Переможний концерт, після якого вони, повернувшись у Київ розлучаються до 1960 року.

В цей час наступає епоха Павла Вірського. Він працює над створенням програми “Ми з України”, котра стає обличчям національної культури ХХ-сторіччя і дороговказом розбудови хореографічного жанру в професійних та самодіяльних колективах України. Чому саме до Олександра Сегаля звертається високоосвічений майстер балетного жанру Павло Вірський, призначаючи його балетмейстером-постановником? Балетна освіта, досвід роботи на професійній сцені, талант – це ті категорії без яких неможливо очолювати цю посаду. В балетному залі, за словами Агрипини Ваганової, педагог-хореограф обов’язково повинен бути танцівником, випробувавший своїми ногами всі тонкощі і всі секрети танцювальних рухів. Хореограф сам повинен показати їх своїм тілом і акторською майстерністю, а не тільки на руках і словах розповідати про світ танцю. Балетний театр, як ніякий інший , вимагає спадкоємства, бо педагог в залі тільки через свої знання вводить нас в цей світ Великого Танцю, тому що наша професія не має нотних знаків, як в музичному жанрі. Це істина, на котрій тримається і розвивається балетний жанр. Ми, актори, в балетному залі бажаємо бачити професійну людину. Таким і є Олександр Наумович Сегаль. Він, як хореограф, володіє яскравою індивідуальністю, носій різноманітних пластичних образів. Він стверджує, що технічного удосконалення для актора замало, треба змусити тіло пластично говорити з наповненням душі. Як казав А. С. Пушкін: “Душой исполненный полет”.

Meні пригадуються репетиції танців. Там де був характер, емоція, він був неперевершеним! Це його стихія, в ньому нема жодного руху без емоції. Його талант і творче горіння – вічно молоді!

Олександр Наумович Сегаль бережно відноситься до репертуарного збереження програми Павла Вірського, відчуває його стиль великий світ мистецтва.

Мистецтво хореографа є постійно з ним, і ця діяльність заслуговує особливої уваги і признання.

Він майстер зв’язку музичного і пластичного малюнку. Я пригадую танцювальну картину “Сват і Жених” на музику І. Іващенко, де він блискучою пластичною фарбою розкрив портрети персонажів, притаманні великому майстру.

Візьміть його “Вербиченьку”. Це вершина хорової форми з наскрізною драматичною дією. Він шукає і розкриває пластичний образ музичного жанру, він ставить на музику, котра будить його фантазію і реалізує його задум. Після показу танцю “Вербиченька” у Франції, цей номер був внесений в золотий фонд танцювального мистецтва цієї країни.

Зі слів однієї із перших актрис ансамблю ім. П. Вірського Валентини Верхоломової, на котру в ансамблі він поставив “Татарський танець” і “Чабани” “він повсякчас підтягнутий, стрункий, життєлюбний, створюючий теплу творчу атмосферу в роботі, талановитий балетмейстер і шановна людина”.

Олександр Наумович – багатогранний хореограф: робота в оперному театрі, постановка танців разом з П. Вірським в опері “Запорожець за Дунаєм”, “Мазепа”, “Наталка Полтавка” та інші. Робота в Російському театрі ім Л. Українки, Українському театрі ім. І. Франка, Військових ансамвлях, в Мюзікхолі, і нарешті, Державний театр оперети, де він за 28 років своєї діяльності поставив біля 50-спектаклів, де танці гармонічно вливаються в святковий характер спектаклів.

Він майстер ярких фарб, у нього все – ліризм, драматизм, сатира та гумор. Олександр Наумович і сьогодні – близький нам, сучасному глядачеві і професійним людям мистецтва. Його талант і творче горіння – вічно молоде! Він – “останній із могікан”, неcyчий нам велику епоху танцю. Його великий досвід: актора, педагога, хореографа заслуговують національного визнання і поваги.

Я був причетний до його світу мистецтв і користуюсь в своїй професіональній діяльності його знанням за що вдячний своєму педагогові – Олександру Наумовичу Сегалю.

Здоров’я Вам, невичерпної енергії в Ваші 90 років!

З повагою до Вас,
Заслужений діяч мистецтв України
Хореограф Валерій Дебелий

Copyright © 2004 Valery Dance Academy
All rights reserved.