Valery Dance Academy

Ми продовжуємо тему Великого композитора, надруковану в попередньому номері газети «Перспектива» м. Вінніпег, і бажаємо розкрити широкій аудиторії місце та атмосферу в котрій писав Петро Ілліч свої шедеври: «Євгеній Онєгін», «Лебедине озеро», «Лускунчик» і інші. 20-й вік признав П. І. Чайковського генієм нарівні з великими композиторами європейської музичної культури. Але був і 19-й вік, коли жив і творив Петро Ілліч, творчий шлях котрого був устелений як трояндами так і шипами.

Сьогодні ми будемо говорити про середовище, котре мало вплив на його творчість. Але перед цим хотілось би звернути вашу увагу й задати одне питання. Чому ми любимо його музику? Чому вона хвилює нас? І кожний знайде в ньому свою відповідь. Але одне безперечно – В НІЙ ЖИВЕ ДУША. Найвищі досягнення людини в любій сфері діяльності пов’язані з глибоким душевним поривом і особливо це притаманно талановитій особистості. І тільки це визначає її місце в всесвіті. Для майстра присутність чи відсутність пориву моделює його творчу долю чи возносить над усім чи розчинює у великому морі пошуків. Світ музики Чайковського натхненний. Його музичні образи живі, вони несуть думки і хвилювання. Що ж надихало його творчість? Для істинного майстра – це література, живопис, класична спадщина в музичному та оперно-балетному жанрах і багато іншого, що часом для нас непомітно, а для художника – це точка опору для відтворення художньо-музичного образу.

Також ми доторкнемось до його спілкування. Цієї великої цінності людського буття. Коли ми зустрічаємо на своєму шляху особистість, котра дає нам можливість розширити наші знання і збагатити їх, це надихає і допомагає в розкриттю горизонтів нашої творчості, схвильовує нас, завдяки чому відчуваємо велике натхнення, котре відкриває в нас недоступні раніше резерви виводячи з них нові ідеї, образи раніше дрімаючи, а може й відсутні. Де ця Мекка духовного збагачення. Видно, в кожного вона своя.

Перегортаючи пожовклі сторінки історії середини 19-го сторіччя ми звертаємо увагу на маленьке провінційне містечко Кам’янка в центрі України поруч з Каневом, містом народження й спочинку великого українського поета Т.Г. Шевченка. Це невеличке місто було засновано в17-му віці. Останнім господарем цього міста був Потьомкін-Тавричеський, котрий з часом дарує його своїй улюбленній племінниці Єкатерині по першому подружжі – Раєвська, по другому – Давидова. З часом ці два сімейні роди зробили Кам’янку одним із культурних центрів Російської Імперії. Тут мали свої таємні збори майбутні декабристи: П.Пестель, С. Муравйов-Апостол, М. Бестужев-Рюмін, С. Волконський, М. Орлов. У Кам’янці вони розробляли таємний план зняття царя з престолу. Сюди декілька разів приїзджав А. С. Пушкін, висланий на південь Імперії царським наказом.

Саме тут А.Пушкін дописує поему «Кавказский пленник», і цей твір присвячує Н.Раєвському. Тут він закладає поему «Полтава». Його добрі спогади про Кам’янку звучать в посланні В. Давидову в Сибірь: «Тебя, Раевских и Орлова и память Каменки любя».

В 25-річному віці, 1865., вперше в своєму житті, П.І.Чайковський приїжджає до своєї рідної сестри Каті і з того часу й до кінця свого життя він щороку прижджає в Кам’янку. Саме це місце стало йому місцем відпочинку і натхнення. «Я знайшов у Кам’янці то відчуття світа в душі, котрого марно шукав у Москві й Петербурзі...» писав своєму брату Петро Ілліч ...«Я люблю в неї її минуле, вона овіяна для мене духом поезії,образ Пушкіна вітає, марить передімною, все тут надихає на поетичний лад». Він саме тут знайшов затишок і спокій для своєї душі. Як це не прикро, але він на той час не мав квартири ні в Москві, ні в Петербурзі, а тільки їх знімав. В Кам’янці він відчував себе як удома. В столиці його знали замкнутою людиною для всіх, тут же він був самим собою: товариський, радісний котрий своїм темпераментом зворушував навколо всіх. Коли він збирався на Україну його запитували: «куди він їде?» він відповідав, що «додому», а це означало в Кам’янку. Саме ця атмосфера минулого: сестра Катя, діти, природа і не можна виключати, що його родинні корені лежать у старовинному козацькому родові. Його прадід по лінії батька Федір Чайка був сотником козацького полку в Миргороді. Можливо все це в поєднанні складало духовну рідність до цих місць.

Як Пушкін слухав свою няню Аріну Родіонівну, так і Чайковський слуха жінку генерала Давидова Олександру Іванівну, котра поховала чоловіка в Красноярську після 28 років ув’язнення в 1856 році повернулась у Кам’янку. Вона сама була живою історією 19-го сторіччя. Доживши до 93 років вона мала чудову пам’ять і з любов’ю полонила Петра Чайковського до часу присутності А. С. Пушкіна у неї вдома.

Надихають його прогулянки в ліс, на береги річки Рось, річки котра ховається серед безмежного степу в кам’яних обіймах берегів. Може в цій назві древньої річки «Рось» схована історія племен Россів, котрі жили в цих місцях, а потім була назва «Київська Русь» Ярмарки, весілля де він з радістю розчинюється в народній атмосфері, де він чує багато пісень, котрі з часом ввійдуть і прикрасять його твори. Народну пісню Петро Ілліч з любов’ю називає «Народною Святинею». Музикознавці стверджують, що 32 українські пісні звучать у його творах. Почувши народну пісню «Пливе човен води повен» в котрій присутня надзвичайна мелодічність він вносить її в оперу «Мазепа», котру починає писати в Кам’янці. До української пісні він звертається у другій симфонії, котру при житті називає «Українська симфонія»

Всесвітній балет «Лебедине озеро». Де його джерела? Ця історія народжувалась у Кам’янці. Якщо ви запитаєте у жителів цього міста про «Лебедине Озеро» то відповідь буде одна, що це казка їх озера. «Озеро лебедів» така перша назва одноактного балету поставленого для дітей Давидових в 1871 році де Петро Ілліч представляє себе як композитор і режисер, а в ролі акторів його улюблені племінники. На той час у цій редакції вже була присутня сумна «Лебедина мелодія» та музика до танцю «Маленьких лебедів». Далі ця тема його не залишає і лягає в основу першого балетного спектаклю під назвою «Лебедине озеро». Під час написання цього твору, цей період був для нього дуже зворушливий. Ішов 1877 рік. В 37-ми річному віці будучи переконаним холостяком він жениться на своїй 16-річній студентці. Це одруження було недовгим і майже незакінчилося для Петра Ілліча трагічно. Можливо ця подія теж мала на нього свій вплив під час написання музичного образу «Лебединих картин», проникнутих глибоким драматизмом, любов’ю, сумом та стражданням. Історія мистецтв – це історія авторських ідей, які вони дарують нам беручи із свого життєвого, духовного досвіду. Можливо в «Лебединому озері» і закладена сумна історія його особистого життя, котре ніяк не складалось у сімейну гармонію при тому що він мріяв мати сім’ю і продовжити свій рід. «Світлою трагедією» так він називає « Лебедине озеро». Тут йому явилась опера «Кузнець Вакула», котра з часом приймає назву «Черевички».

«Балет «Лускунчик» також був написаний у Кам’янці, де в своїх перших постановчих картинах він задіяв свого племінника Володю, котрого ніжно любив і виховував. Це симфонія дитинства, де фантазія панує над душами наших маленьких глядачів. Де на фоні пробудження почуттів Принця і Маші живуть і борються солдатики й миші. Це тема добра й зла на котрій виховувалось не одне покоління дітей. До речі в цьому спектаклі є танець «Тропак». Його пишуть як російський танець. Цю музику П. Чайковський написав до українського танцю «Козак». Цьому є підтверження в клавірі балету, написаною рукою С.Танєєва Український танець «Козак». Мені здається прийшов час виправити цю помилку і зробити танець як українське явище, бо сама музика відповідає, виключно, характерові українського танцю. В моїй редакції балету «Лускунчик» 2002 року вже присутній авторський танець «Козак». Симфонічні картини «Сніжинок» і «Квітів» стали неперевершеними картинами балетної музики відображаючих пори року. Так написати природу зимової ночі та квітучого поля, могла тільки людина закохана в неї. Вони співзвучні кращим полотнам великих художників. Це вальси душі того середовища і тієї атмосфери де він писав їх. Він дуже любив коли з’являлися перші конвалії й розквітали квіти. В цей час у нього пробуджувалось натхнення. Коли він був за кордоном до нього писала племінниця Вєра: «Дорогой дядя ландыши уже цветут». Це був сімейний поклик до нього їхати додому. Світ музики балету «Лускунчик» рідний і близький усім. Кожний з нас незалежно від віку находить в ньому свою насолоду спогадів і красоту природи.

Ця музика близька й мені. Я виріс в цьому краю недалеко від Кам’янки. В цій музиці я відчуваю свою природу й бачу своє дитинство в ній. Мій перший танець у дитинстві був танець «Солдатики» з балету «Лускунчик». Пройшов час і я як професійний режисер-балетмейстер звернувся до великої балетної форми й цим балетом став балет «Лускунчик» на музику П. Чайковського. Працюючи з музикою П.Ілліча дійсно відчуваєш велетня музики. Він дуже любив балетний жанр і з повагою висловлювався «Балет - це теж симфонія». Тому в танцювальній симфонічній музиці хореографи шукають нові емоційні та образотворчі засоби для лаконічності драматичної дії. Музика Чайковського - це клад пластичних образів. Його музика зачаровує мелодійним даром, де танець починається з мелодії, базується на ній, розвивається і зтвержується. Мелодія танцю так як і мелодія музики. «Театр музики, пісні й танцю – це театр ліричної поезії» так ствержували класики епохи романтизму 19-го віку. Працюючи з музикою цієї епохи, ми не повинні забувати про це, «що відверта поезія – це поезія серця – пісня душі». Перемагає в мистецтві те, що від душі. Музика Петра Ілліча вся «ANIMO».

Вплив Петра Ілліча на розвиток балетного жанру був надзвичайний. Завдяки йому танець пізнав симфонічний розвиток, за що йому від хореографів низький уклін.

«Євгеній Онегін» - вершина його оперної творчості і знову він представляє своє творіння в Кам’янці для свого рідного кола. Лібретто до цієї опери він пише сам з допомогою свого друга К. С. Шилявського. Цей твір він почав писати в1877 й уже під час першого місяця була написана майже вся опера. Але події особистого життя й хвороба переривають написання цього твору і він закінчує його після виздоровлення в січні 1878 року. Півроку це термін написання твору-вершини його оперної творчості. Цікаві його роздуми відносно написання цієї опери в листі брату: «Поетичність, людяність, простота сюжету в поєднанні з геніальним текстом, «про музику я вам скажу, якщо була коли-небудь написана музика з щирим захопленням, з любов’ю до сюжету й до дійових осіб онних, то це музика до «Онєгіна». Я таяв та тремтів від невисказаної насолоди, коли писав її». - писав він С.Танєєву

«Спляча красуня» - це вершина балетної класики. Його музика це енциклопедія театральних танців з геніальним Великим вальсом першого акту.

В творчому житті Петра Чайковського неможливо не згадати Надію Філаретівну Фон Мекк. Це вона подарувала йому творчу волю, фінансову незалежність. Вона до кінця життя спонсорувала його, вклоняючись перед його генієм музики. Завдяки її увазі він плідно працював і подарував світові свою музику. Це яскравий приклад для сучасних меценатів, котрі своєю безкорисною фінансовою допомогою можуть підтримати й розкрити таланти і цим збагатити національну й всесвітню культуру.

Його любила творча інтелігенція України. Театральна Одеса після прем’єри «Пікова Дама» раділа подібно 9-му валу. Хвилі емоцій зі сцени перекочувались у зал. Гримів балкон і ложі, здригався кришталь люстр під куполом театру. Під крики браво в фіналі спектаклю, зірка театру Марія Заньковецька подарувала від акторів лавровий вінок з надписом «Смертні – Безсмертному» Вони стали друзями і з часом М. Заньковецька запрошує Петра Ілліча на свій спектакль «Безталанна» після котрого він був зворушений її драматичною грою. Його подарунком Великій актрисі був срібний віночок з надписом «Безсмертній від Смертного». Ось таким був П.І. Чайковський. Сам був талантом і сам вклонявся перед талантами.

Незадовго до смерті Петро Ілліч займається диригуванням. Блискуче виступає в Одесі. В листі до брата Модеста він пише: «Ніколи мені так не приходилось стомлюватись від диригування як в Одесі, бо я диригував п’ятьма концертами. Жалію, що ти не маєш Одеських газет, а то б ти узнав, як оцінили мої заслуги. Якщо б хоть десяту частину того, що було в Одесі я міг відчути в столицях. Але моя віра підірвана, мені здається що закінчую свою роль». Так трагічні ноти котрі пронизані в його творчості співпадають з його лінією життя. А йому було тільки 53 роки. Згадуючи його любов до поезії Пушкіна можна пригадати: «Я думав віршами» писав Пушкін. «Я думав музикою» сказав би Чайковський. «Музика повинна вихрещувати вогонь з людського серця й іти від серця до серця» ствержував Бетховен. Ці слова повністю відповідають творчості великого генія музики Петра Чайковського.

Петро Ілліч Чайковський явився світу яскравішою особистостю19-го сторіччя. Природа дала йому талант, а талант помножений на труд, підніс його в генія музики. Симфонічна музика, оперно-балетна спадщина явились світу назавжди, навічно.

На матеріалі історичної хроніки статтю представив Артистичний Директор «Valery Dance Academy» Валерій Дебелий. Вінніпег Канада

Copyright © 2004 Valery Dance Academy
All rights reserved.